Останній День Х або Як неповнолітній зловмисник попав до слідопитів замість відділку поліції

Останній День Х або Як неповнолітній зловмисник попав до слідопитів замість відділку поліціїРанок 31 жовтня у всіх слідопитів Кам’янського розпочався приблизно однаково — зі збирання необхідних речей та прибуття до місця зборів для велосипедної мандрівки. Але надзвичайно цікаво та дещо по-іншому це відбувалося у пастора, який був ініціатором цього заходу.

Отже, під час ранкових організаторських приготувань на подвір’ї Духовного центру пастор почув глухі крики чи то жінки, чи то дитини про допомогу. Вони лунали з боку тильної частини приміщення, яка дивиться у закинутий та зарослий парк. У міру наближення до тієї частини подвір’я, щоб довідатися про тамтешні події, крики про допомогу ставали гучніші. Прискоривши крок та повернувши за кут будівлі пастор побачив підлітка, який пробігав мимо паркану Духовного центру. Хлопець щось тримав у руках і прямував до зарослів парку, щоб втекти від старенької бабусі, яка, чимчикуючи за ним, голосила на всю вулицю з проханням спіймати крадія та викликати поліцію.

Співчуваючи горю старенької пастору довелося стрибнути через паркан навздогін за зловмисником та продиратись через хащі. Хвилин за десять блукаючи між деревами парку, а потім серед міських дворів, крадія було впіймано. Він причаївся за кутом одного з двоповерхових міських будинків і вже не мав сил, щоб тікати. Ось він! Злочинець: метр п’ятдесят заввишки, чумазуватий, у неохайному одязі, тримав у своїх руках завернутий шмат вкраденої ковбаси. Від побаченого серце дорослої людини, яке щойно відбивало спортивний ритм погоні, завмерло…

— Ти що, вкрав ковбасу?
— Так! — відповів зловмисник.
— Ти голодний? Ходімо, нагодую! Але спочатку повернемо бабусі її майно.

Хлопець не опирався. Та разом з пастором пішов до постраждалої.

Дорогою розговорилися, пастор запропонував юнаку вмовити бабусю обійтися без поліції, а взамін узяти його прямо зараз до слідопитської мандрівки на велосипедах. З неприхованим здивуванням хлопчина дивився на незнайомого чоловіка. Оцінював неочікувану пропозицію та незвичайний поворот подій.

Зрештою знайшли потерпілу та повернули вкрадене. Виявилося, що то його рідна бабця! З нею він мешкає, в неї просив грошей, щоб поїхати зі старшими своїми приятелями збирати металобрухт. Та бабуся відмовила, через що, розсердившись, хлопчина скоїв злочин. Познайомившись з бабусею цього «спритнячка», пастор представився й запропонував узяти її онука зі слідопитами у веломандрівку. На що бабця з радістю погодилася, адже скаржилася, що життя їй не дає той неслух. І навіть вже зверталась у поліцію через участь онука в деяких недобрих справах.

Отже, узявши хлопця під свою відповідальність, вони прийшли до місця зборів слідопитів на подвір’ї церкви адвентистів. Там же йому підібрали один з церковних велосипедів. Очі хлопця заблищали. Також знайшли й одяг, бо при церкві несе службу пункт прийому та видачі одягу, що був у вжитку.

Незабаром приїхав з родиною директор клубу та зібралися інші слідопити. Провели інструктаж з техніки безпеки. Попросили благословення для безпечної подорожі у Господа Бога та рушили у мандри!

Ну а далі романтична класика слідопитського жанру! Мандрівка степами та ярами, нові знайомства, пригоди за межами міської цивілізації. Побували поблизу «Могильника токсичних речовин», проїхали під тріскучим ЛЕП, подолали пару пагорбів та з’їхали з трьох спусків. Вчилися розпалювати вогнище, випікати хліб на вогнищі. Приготували гриби на шампурах, смачно пообідали та пішли відточувати майстерність у стрільбі з лука.

Час подорожі проминув весело, насичено, цікаво та дружно. З останніми проміннями сонця слідопити повернулися до міста трохи втомленими, але задоволеними. Їхніми словами розставання були: «А коли відбудеться наша наступна мандрівка?»

Дякуємо нашому Богові за Його досконалу любов до недосконалого людського роду! А особливо до дітей та юнаків, які ще тільки починають жити! І як важливо, щоб поруч знаходилися люди, які готові їх приймати такими, які вони є! З їхніми помилками та недоліками. Дружити з ними та направляти життєвими дорогами Христа!

P.S. Надіюсь, що дорослі люди прочитали цю історію не для того, щоб забути, як одну з багатьох. А знайдуться, вірю, ті, в кого є «чуйні вуха серця» почути в ній заклик Божий сприяти вихованню духовних цінностей через клубне служіння юному поколінню. Звертайтеся до керівника Клубу слідопитів Східно-Дніпровської конференції, та отримуйте допомогу, щоб зібрати дітей, розпочати заняття, відкрити клуб при вашій громаді. Радо надамо вам матеріали та приїдемо на допомогу!

Керівник Клубного служіння Східно-Дніпровської конференції Юрій Федоров
Фото: Юрія та Зої Федорової; Володимира Яремчука

Exit mobile version