Буз Данило Романович — некролог

Праведник народів світу, служитель церкви з 1958 року, поет, письменник, пастор-ветеран, який до останніх своїх днів прагнув працювати для Господа.

Його серце зупинилося на 91 році життя 22 січня 2022 року.

«І почув я голос із неба, що до мене казав: Напиши: Блаженні ті мертві, хто з цього часу вмирає в Господі! Так, каже Дух, вони від праць своїх заспокояться, бо їхні діла йдуть за ними слідом» Об’явлення 14:13

Данило Романович Буз народився в селі Полапи Любомльского району Волинської області 24 грудня 1931 року.

В цей час Волинь входила до складу Польщі. За часів польської влади кожен громадянин мав право належати до будь-якої релігійної течії, тож в 1923 році батьки, Роман Васильович і Уляна Макарівна, відійшли від православної церкви і приєднались до баптистів.

З 1930-х років сім’я Романа Буз під впливом вчення Біблії почала визнавати всі десять Божих заповідей — і святкувати день суботній. До жодної релігійної громади сім’я не належала, а Данило змалку товаришував з дітьми з сімей християн віри євангельської.

Сьомий клас Данило закінчи в селі Полапи в 1948 році, після чого вчився в Любомльській середній школі робітничої молоді, де здобув середню освіту в 1952 році. В 1953 році вступив до Чернівецького медичного інституту, одержавши перевагу в конкурсі, та провчився майже три роки і був виключений за релігійні переконання.

Релігійні переконання поглиблювались у Данила з дитинства. В початковий школі не носив червоної краватки, за що терпів зневагу. В середній школі не вступив до лав комсомолу, за що часто отримував заниження оцінок. В інституті були особливі випробування, поки не дізнались, що студент третього курсу, Буз Данило, який є старостою філософського кружка, та членом біологічного і хірургічного кружків є ще й членом Церкви адвентистів сьомого дня. Для радянського вищу це було неприпустимим.

Звільнений з інституту, Данило одержав рекомендацію бути служителем Церкви і був покликаний в Ростові-на-Дону в 1958 році помічником пастора Валентина Блауберг в громаді м. Лабінск.

В Лабінскій громаді і відбулось весільне служіння Буз Данила з Руснак Лідою, яке здійснив пастор Блауберг 2 серпня 1959 року. Через короткий час після весілля, Данило з Лідою переїхали на служіння в громаду м. Невинномиськ Ставропольського краю, де в їх родині з’явилася перша дочка — Діна.

Навесні 1962 року, згідно поради старших служителів, молода сім’я переїхала на служіння в українське місто Бердичів, де служила в Скаківській та Пятигірський громадах, поки не була створена нова громада в Бердичеві по вулиці Господарська (Хозяйственная).

Саме в час перебування в Бердичеві народилась дочка Ліля в 1962 році, а в 1970 році — син Іван.

В 1977 році, за рекомендацією церковної ради, сім’я Буз переїзджає в м. Дніпродзержинськ (Кам’янске) де в 1980 році була створена громада по вул. Водяна, 58. Тут відбулось весілля дочки Лілі з Володимиром Крупським в 1982 році. Вінчання звершував Микола Жукалюк.

В 1988 році, згідно рішення керівництва церкви, подружжя Буз переїжджає в м. Жданов (Маріуполь), де звершує служіння до виходу на заслужений відпочинок, і після того подружжя проживало у м. Кам’янське. У 2020 році по причині хвороби пішла з життя вірна супутниця життя Лідія Іванівна. Данило Романович продовжував творчу діяльність на славу Божу.

Данило Романович — автор книг та публікацій. Він також сприяв друку та розповсюдженню християнської літератури.

Зокрема, його авторству належать автобіографічні та книги з тематики пророцтв:

«Наш путь не усыпан цветами…»

«Верую в единую, святую, соборную, Христову церковь»

«Как хорошо слово вовремя!»

«Біблійні цифрові пророцтва»

«Покой утомленному сердцу»

З життя Данило Романович пішов з Біблією в руках. Відчувши наближення кінця, він попросив принести йому Біблію. І так з нею в руках він і закінчив свій земний шлях.

Похоронне служіння пройде у Кам’янському 23 січня о 14:00 за адресою вул. Хіміків 8.

Адміністрація Східно-Дніпровської конференції

Використані матеріали Bouz.fo.uа

Документальный фільм про Данила Буза