У багатьох країнах 14 лютого люди святкують свято закоханих людей — День святого Валентина. Цікаво відмітити, що у римсько-католицькій історії є 16 Валентинів і дві Валентини, які мають ранг «святих». Проте щонайменше троє святих Валентинів були римськими мучениками.
Один з Валентинів жив у Єгипті приблизно у 100–153 роках і навіть був одним із кандидатів на пост римського єпископа (тобто Папи). У своїх проповідях він звеличував любов у шлюбі. Про обставини його смерті і про місце поховання практично нічого невідомо.
Проте більшість легенд, пов’язаних із святом, розказують про священика і лікаря з Риму, який жив за часи правління імператора Клавдія ІІ. Відомо, що Юлій Клавдій прагнув збільшити армію імперії, а шлюб вважав перепоною у цьому. Священик Валентин таємно одружував солдатів-легіонерів, за що був ув’язнений та засуджений до страти. Перед смертю священик та лікар допоміг прозріти дочці тюремника, яка була в нього закохана. І від послання, яке Валентин послав цій дівчині напередодні своєї страти, розпочалася традиція надсилати один одному так звані «валентинки». Стратили Валентина 14 лютого 269 року. Його поховали поблизу сучасних воріт Порта дель Пополо у Римі, які тепер часто називають «воротами Святого Валентина». Слід зазначити, що там поховано іще одного Валентина, який був єпископом у італійському місті Терні і загинув у 197 році. Не є загадкою, чому саме Валентина було обрано покровителем кохання.
Але варто зазначити, що 14 лютого за часи язичників у Римі влаштовувалось свято Луперкалії «Lupercalia», що розпочиналося жертвоприношенням, а закінчувалося так званою «лотереєю», коли хлопці витягували записки на клаптиках паперу з іменем дівчини, яка ставала його статевою партнеркою аж до наступного свята. Заходи проходили на честь римської богині кохання Юнони, а в Італії — національного бога Фавна. У той час саме вони були покровителями закоханих.
Лише у 496 році за розпорядженням Папи Римського Геласія I відбулася заміна і язичницькому гулянню надали християнського змісту, змінивши покровителів закоханих.
На сайті релігійно-інформаційної служби України (RISU) у 2009 році розміщено інтерв’ю з братом-капуцином Костянтином Морозовим, який наголосив, що свято Валентина — не є християнським, а створено «ймовірно для того, щоб витіснити язичницьке свято римських „люперкаліїв“, свято плідності і материнства, а у практиці розв’язної любові і еротизму».
Проте вже у 2011 році на тому ж сайті розміщено текст бесіди з іншим священником — настоятелем храму у Самборі (Львівська область) Богданом Добрянським, який запрошує всіх відвідати мощі Святого Валентина, привезені до України 13 травня 1759 року з Ватикану. Цікаво відмітити, що у 1969 році покровитель закоханих Валентин був вилучений із календаря святих як такий, чию історичність взяли під сумнів.
Відомий письменник-класик Лев Толстой писав так: «Любов — це безцінний дар. Це єдина річ, яку ми можемо подарувати, і все ж вона у тебе залишається». Отже, виходить, що насправді тема справжньої любові завжди турбувала людство. Про неї співали, писали літературні твори, створювали художні шедеври. Проте хто ж є покровителем любові та кохання?
Справжня любов має надихати, вона відрізняється щирістю. Провідний німецький філософ Ґотфрід Вільгельм Лейбніц (Ляйбніц) зазначав, що «любов — це знаходити у щасті іншого своє власне». Це жертва заради іншого… Це любов матері, що обирає життя дитини, жертвуючи власним… Такою є любов Христа, який врятував людство на хресті від вічної влади гріха. Саме Він закликав і демонстрував власним прикладом як любити ворогів, вибачати ображаючих. Так можливо сучасним християнам слід обрати покровителем любові Того, хто сказав: «Я вічним коханням тебе покохав, тому милість тобі виявляю!» (книга Єремії 31:3)?
Тетяна Кривенко
