Більшість віруючих християн читають Біблію для того, щоб застосовувати її в повсякденному житті. Найпоширеніше запитання, з яким стикаються (або самі ставлять) проповідники і вчителі суботньої школи — “Яке практичне застовання цього уривку Біблії, або цієї доктрини?”
Це загалом правильний підхід, але в нього є свої підводні камені. Це стосується дослідження Біблії загалом, але особливо — Книги Псалмів.
Коли читач шукає практичне використання псалмів, то найперше, що проситься на думку — приклади для молитви.
Показова vs наказова теологія
Коли Ісуса питали “Що робити, щоб мати вічне життя?”, він відповів “Що написано в Законі?” або “Знаєш заповіді… Так і роби”.
Але коли учні попросили його навчити їх молитися, Він не відправив їх ні до Закону, ні до пророків, ні до Псалмів. Він не сказав — та ви все знаєте, все це вже написано.
А в учнів уже були псалми. У них уже була молитва “Шма Ісраель”. І все ж, коли вони побачили, як молиться Ісус, вони зрозуміли, що цього недостатньо, що є щось більше. Навіть Іван Хреститель учив своїх учнів молитися, і схоже, там теж було щось особливе. Шкода, що ми не знаємо, як саме Іван вчив молитися. А може, й добре. Бо ж те, чому Ісус навчив — точно краще.
Так от. Псалми писали учні, а учні ніколи не більше Вчителя. Тому всі молитви, які є в псалмах — менші за те, чому вчить Ісус.
До речі, кожний вчитель знає найвірнішу ознаку списаної роботи. Це однакові помилки.
І тут ми підходимо до різниці між показовою, описувальною теологією і наказовою, повчальною.
Псалми говорять про те, як люди молилися, як вони можуть молитися, які в людей бувають почуття. Але це не означає, що так повинно бути. Це не означає, що ми маємо брати ці молитви за приклад.
Звичайно, я не кажу, що не можна молитися словами з книги псалмів. Можна. Можна молитися словами з Біблії, можна молитися своїми словами. Молитва повинна бути щирою, але мені здається, що молитва — це також і відображення наших уявлень про Бога. Бог незмінний, але уявлення про Бога впродовж історії змінюється. І хоча в християнському біблійному каноні книга Псалмів опинилася посередині фізичного, паперового видання Біблії, це не означає, що саме вона має займати центральне місце в формуванні наших уявлень про те, як ми повинні думати про Бога і звертатися до Нього.
Давайте подивимося лише на один приклад.
А коло години дев’ятої скрикнув Ісус гучним голосом, кажучи: Елі, Елі, лама савахтані? цебто: Боже Мій, Боже Мій, нащо Мене Ти покинув?…
Справді, Ісус зараз звертається до Отця словами із псалма 22.
Боже мій, Боже мій, нащо мене Ти покинув? Далекі слова мого зойку від спасіння мого!..
Та чи означає це, що коли я попадаю в скрутні часи, я теж можу чи повинен говорити такі слова?
З одного боку, в нас є Давид, який описує в цьому псалмі свій досвід. І цей досвід — суб’єктивний. Я не не вірю, що Бог справді покинув Давида в цей момент. Давид говорить те, що він відчуває і думає. І хоча Святий Дух надихає Давида описати свої відчуття і думки, це не означає, що Святий Дух надихає Давида так думати і відчувати.
З іншого боку — Ісус, який говорить слова цього псалма в той момент, коли Він розділений з Отцем об’єктивно. Це відбулося внаслідок того, що Ісус зараз бере на себе статус грішника. І, хоча в тексті це прямо не говориться, можна припустити, що Ісус вважав сам псалом пророцтвом про те, що станеться із Ним. Ми знаємо, що Ісус і учні вважали, що принаймні деякі псалми є пророцтвами про Месію.
І з третього боку є я — людина, яка має не тільки Псалми, але і Євангелія, і обіцянку Ісуса, що Він не залишить мене ніколи, і книгу Йова, яка показує, що скрутні часи не означають, що Бог мене покинув. То якщо в мене з’явилося відчуття, що Бог мене залишив, чи повинен я так думати і говорити? Чи буде це дійсно щирістю, якщо я насправді знаю — Біблія вчить іншому?
Тому гадаю, що до молитв, які присутні в книзі Псалмів, треба відноситися критично. Так само як і до дій персонажів в історичних книгах Біблії. Не все, що робив і казав Давид, було правильно. Наші почуття не завжди відображають об’єктивну реальність і точно не повинні формувати наші уявлення про Бога. Чим може допомогти книга Псалмів — так це тим, що ми можемо зрозуміти — автори цих псалмів відчували те саме, що і ми. А може й не те саме. Але їх почуття — це просто інформація, як воно буває. І якщо Бог приймав їх, то приймає і нас. Тільки це не означає, що не варто змінюватися на краще. У нас більше можливостей, ніж у них.
На щастя, Ісус дав нам еталон і того, як ми повинні думати про Бога і того, як ми маємо молитися. І псалми теж варто порівнювати з цим еталоном.
Все, що я написав до цього, можна використовувати як профілактику, але не як лікування. Якщо людина вже у відчаї і вважає, що Бог її залишив, їй потрібна підтримка і допомога, а не лекції і повчання. Я часто кажу, що книгу Йова треба читати тоді, коли в тебе все гаразд, а не тоді, коли ти знаходишся в схожій ситуації.
Дім на камені краще будувати в спокійні часи, а не під час шторму.
Денис Медведєв
