Стати одним з іншими у Христі
Бог обрав Церкву адвентистів сьомого дня для проповіді послання трьох ангелів з Об’явлення 14:6-12. Церква взаємодіє з представниками різних культур і посилає місіонерів по всьому світу. Ця взаємодія іноді може призвести до дискримінації через етноцентризм – поширену людську рису, яка призводить до негативного ставлення до інших культур.
Велике доручення закликає нас взаємодіяти з іншими людьми в такий спосіб, щоб втілювати любов Христа, незважаючи на поділ людства на дві групи: ми і вони. Бог закликає нас ділитися Доброю звісткою з іншими і готувати їх до Його повернення. Виховання в мультикультурній Кенії навчило мене цінувати людську різноманітність і святкувати відмінності. Крім того, міжрелігійне спілкування збагатило мій світогляд.
Уроки мови
Божий заклик служити мусульманам і ділитися Божою любов’ю дав мені багато уроків. Раніше я вважав мусульман, їхні манери та поведінку своєрідними і схильними до насильства. Незабаром я дізнався, що більшість мусульман щодня намагаються заробити на життя, як і всі інші. Вони дорожать миром. Я виявив, що чим більше я намагався подолати культурний розрив, тим більше ми розуміли одне одного.
У 1997 році я разом із командою молодих людей розбив євангелізаційний намет у священному для мусульман місті Ламу на північному узбережжі Кенії, щоб сповістити про могутні справи нашого Господа Ісуса Христа. Це було одне з найскладніших завдань у моєму євангелізаційному житті. Ні з того ні з сього мусульманська секта заявила, що один із членів моєї команди збезчестив Пророка Ісуса, Месію. Тому вони поклялися вбити його. Це викликало такий переполох, що на архіпелазі Ламу на два дні припинилася всяка діяльність.
Я намагався зрозуміти, як і чому мій євангеліст образив Ісуса Христа. Для мене не мало сенсу, що ми, ставлячи свої життя на лінію вогню, водночас принижуємо нашого Господа Ісуса Христа. Мені повідомили, що проповідник назвав Ісуса “кухані мкуу”. Я не бачив у цьому нічого поганого, тому що це почесний титул, який у перекладі Біблії на суахілі означає “первосвященик”. Однак у них було інше тлумачення. Щоб прояснити ситуацію, ми з мусульманськими лідерами пошукали це слово в словнику суахілі під назвою kamusi. На наш подив, ми виявили, що “кухані” мовою суахілі означає як “священик”, так і “віщун, ошуканник, шахрай і ошуканниця”, залежно від діалекту. Ми були і праві, і неправі одночасно. Ми разом посміялися і помирилися.
Я зрозумів, що навіть якщо я переконаний, що в чомусь маю рацію, завжди розумно вислухати іншу точку зору. Я отримав важливий міжкультурний урок про те, як доносити Євангеліє до людей різних релігій, навіть якщо ми говоримо однією мовою. Відмінності в діалектах можуть призвести до нерозуміння з боку одержувачів. Так було і зі мною, оскільки я розмовляю кімвітським діалектом суахілі, поширеним у Момбасі (Кенія), який має невеликі відмінності з кіаму архіпелагу Ламу.
Вигулювати собак, розмовляти з людьми
Під час мого крос-культурного служіння в Європі з 2001 по 2005 рік я зіткнувся з інцидентом, який дав мені цінний урок. Переїзд із колективістської в індивідуалістичну культуру був для мене великою зміною, і я насилу пристосовувався. У рамках своїх фізичних вправ я почав гуляти і бігати підтюпцем у найближчому парку. Незважаючи на те що я зустрічав багато людей, ніхто, здавалося, не хотів зі мною вітатися, і я подумав, що їм не подобається моя національність. Однак я зрозумів, що навіть між собою вони не вітаються з тими, кого зустрічають. Це сильно відрізнялося від суспільства, з якого я приїхав, де люди вітають одне одного у вільній формі.
Але потім я помітив дещо цікаве. Люди зупинялися і коротко спілкувалися з тими, хто вигулював своїх собак. Я вирішив проявити новаторство і зголосився вигулювати собаку мого сусіда, Шеллі. Коли я вів Шеллі в парк, то зіткнувся з людиною, яка також вигулювала свого собаку. На мій подив, ми зупинилися, привітали один одного і помилувалися собаками один одного. Мене осінило, як я помилявся, вважаючи, що люди недолюблюють мене через мою етнічну приналежність. Я неправильно оцінював їх, ґрунтуючись на своїх стереотипах прибережного кенійця.
З цього досвіду я зрозумів, що, будучи місіонером у новому місці і в новій культурі, я повинен відкласти свої судження і витратити час на вивчення контексту. Я виявив, що мені було легко спілкуватися з цими людьми, тільки-но я дізнався про їхнє соціальне становище, яке в цьому випадку було пов’язане зі спільнотою любителів собак.
Мости взаєморозуміння
Інший випадок стався в Нікосії, на Кіпрі, місті, розділеному стіною на європейську і турецьку частини. Я жив у європейській частині міста. Одного разу я вирішив прогулятися на турецький бік. Офіцер прикордонного контролю на європейській стороні відмовився пропускати мене. Він не захотів подивитися мій паспорт або вислухати мої доводи. Він назвав мене торговцем наркотиками, нелегальним іммігрантом і ще багато чого негативного. Я був у шоці, але здаватися не збирався.
Я повернувся додому, переодягнувся в офіційний костюм і повернувся на той самий прикордонний пункт, ведучи свою машину. Під’їхавши до прикордонного пункту, я опустив скло машини, і той самий офіцер, який за годину до цього відштовхнув мене, сказав: “Сер, можу я поглянути на ваш паспорт?” Пробігшись по його сторінках, він сказав: “О, Кенія – добрий друг Кіпру!”, із задоволенням нагадавши мені, що засновники двох країн були великими друзями. Я був радий, що його забобони зникли. У результаті він пропустив мене через прикордонний контроль. Того дня я засвоїв ще один урок: можна вирватися з чиїхось стереотипів. Бог забезпечив кожне суспільство і культуру культурними мостами взаєморозуміння; в даному випадку йшлося про дружбу між Кенією і Кіпром. У цих трьох випадках я зрозумів, що мандат проповідувати послання трьох ангелів покладає на нас відповідальність за набуття навичок міжкультурного спілкування. Саме ми покликані йти в інші культури; саме ми маємо підлаштовуватися під них, а не вони під нас. Бог послав нас до народів, щоб втілити Христа, Який з’єднався з усіма і долучив їх до Своєї спасительної благодаті. Істинно прийняте Євангеліє призводить до злиття “нас” і “їх” в одне тіло в Христі Ісусі. Це одна з багатьох характеристик, яку демонструватиме Церква Христа, перш ніж Він повернеться, щоб забрати нас додому.
Оскар Осіндо, доктор філософії, є директором Інституту світової місії при Генеральній конференції адвентистів сьомого дня.
За матеріалами Adventist Review
