Сліпі плями в моєму богослов’ї
Один із найбільш протверезних епізодів, з яким я зіткнувся під час свого докторського дослідження, стався понад два століття тому в конгрегаційній церкві в Массачусетсі.
Будучи спадкоємцями пуритан, конгрегаціоналісти значною мірою дотримувалися суворого кальвінізму з його акцентом на цілковитій зіпсованості людства та непереборній і суверенній волі Бога. Але починаючи з середини вісімнадцятого століття дедалі більше число конгрегаціоналістів почало сумніватися в кальвіністській теології, яку вони успадкували, і тихо відкидати її. До початку XIX століття це перетворилося на повномасштабну суперечку, і багато священнослужителів та їхніх громад стали унітаріями (або “ліберальними християнами”, як вони спочатку воліли себе називати).
Один із таких священиків, Ебенезер Ґей, повів свою громаду в Гінґемі, штат Массачусетс, саме цим шляхом, хоча й зробив це досить непомітно. Розповідаючи про це, історик Девід Робінсон зазначає, що, незважаючи на зростаючий дискомфорт Гея щодо кальвінізму, він вирішив не виступати проти нього з кафедри. Замість цього він просто не проповідував про кальвінізм взагалі. У результаті, як пише Робінсон, “за час його довгого пасторства його парафіяни тихо ставали лібералами, відмовляючись від доктрин кальвінізму “самі не знаючи коли і як”.“1
З якоїсь причини останній рядок вразив мене, змусивши замислитися не тільки про проповіді, які я читаю, а й про проповіді, які я не читаю.
Звичайно, у мене багато претензій до кальвіністського богослов’я, і я не намагаюся його захищати. Я використовую цей епізод лише як тверезу ілюстрацію того, як ми можемо “тихо” змінюватися в богослов’ї – не внаслідок проголошення відкрито ворожого послання, а просто нехтуючи ідеями, які, як нам здається, нас більше не влаштовують.
Дійсно, ігнорування часто є більш ефективною зброєю в наших спробах приборкати богослов’я, з яким ми не згодні, ніж відкрита війна, бо люди з меншою ймовірністю стануть опиратися.
Це не означає, що не існує успадкованих ідей, заснованих більше на традиції, ніж на Писанні, якими потрібно знехтувати або відкинути. Адвентисти завжди вірили, що Бог постійно намагається привести нас до яснішого розуміння Його характеру та істини. Як сказала Еллен Вайт 1892 року: “Нам належить засвоїти багато уроків, і багато, багато уроків, які ми не засвоїмо. Тільки Бог і Небеса непогрішні“2.
Але цей епізод змусив мене уважніше поставитися до того, як я навчаю інших богословських наук, і до тих переконань і доктрин, від яких я, можливо, неявно відводжу їх, нехтуючи ними. Як у батьків, як у пастора, у мене є багато сліпих плям у моєму богослов’ї, і є вчення, які я, ймовірно, применшую, – не тому, що я явно вважаю їх небіблійними, а тому, що мені, можливо, просто незручно з ними спілкуватися. І тому я мінімізую їх або рідко говорю про них.
Дуже може бути, що в кінцевому підсумку це добре і правильно. Як я вже сказав, є багато лжевчень, які варто знищувати мовчанням.
Але, знову ж таки, я просто хочу бути впевненим, що усвідомлюю, що роблю, і якщо якесь вчення загине від моїх рук, я хочу бути впевненим, що це було зроблено навмисно з мого боку, а не випадково.
1 Девід Робінсон, Унітарії та універсалісти (Westport, Conn.: Greenwood Press, 1985), с. 17.
2 Еллен Г. Вайт, “Досліджуйте Писання”, Review and Herald 69, no. 30 (26 липня 1892 р.): 465.
Шон Брейс – пастор і автор із Бангора, штат Мен. У його останній книжці “Стіл, якого я жадаю” (видавництво “Знаки”) докладно описано нещодавню подорож його та його церкви в життя, орієнтоване на місію. Він також є доктором філософії в Оксфордському університеті, досліджуючи американське християнство XIX століття.
За матеріалами Adventist Review
